Історія школи
З матеріалів Російського Державного Історичного Архіву: Камінь-Каширське міністерське училище засноване в 1882 р., існувало 12 років. Воно обслуговувало учнів з Каміня-Коширська, Підцир’я, Застав’я.
У 1896 році в Підцир’ї нараховувалось 38 дітей від 8 до 11 років.
З життя Підцир’ївської школи 20 – х років ХХ ст.
Після закінчення Першої світової війни західноукраїнські землі ввійшли до складу різних східноєвропейських держав. Східна Галичина і Волинь опинилися під польською окупацією. У 1919-1921 р.р. польське керівництво намагалось в очах світової громадськості довести свої права на українській землі, а також навести вагомі докази на знак того, що Польща нібито забезпечує всі права національних меншин. Офіційно польська Конституція 1921 р. проголошувала рівність усіх громадян, гарантувала права українців на рідну мову в публічному житті та навчанні в початкових школах.
31 липня 1924 р. вийшов закон про заборону вживання української мови в державних установах. Реформа школи 1924 р. була однією з ланок загальнополітичного курсу польського уряду на ліквідацію української мови, школи, а отже, на поступове знищення нації.
У 30 –х роках тодішній режим провів шкільну реформу, суть якої полягає у створені трьох типів початкових шкіл – І, ІІ, ІІІ ступеня. Школи І ступеня визначалися як чотирикласні, з яких перші і другі класи – однорічні, третій клас – дворічний і четвертий клас мав трирічний термін навчання. У нашому селі діяла школа І ступеня, в якій навчалося до 30 дітей. Навчання проводилось у дві зміни. Про зміст освіти свідчить той факт, що навчання велося виключно польською мовою. За статистикою того часу, більша половина дітей була поза школою і більше 60 відсотків - неписьменними. На той час мав семирічну освіту Дмитрук Роман Мілентійович, який працював секретарем сільської ради в 1939 – 1941р.р., а 1944 р. загинув на фронті.
За згадкою жителів села Дмитрук Софії Трохимівни та Шліхти Євдокії Григорівни, школа в селі Підцир’я почала своє існування у 20-х роках ХХ століття як церковно-приходська. Вона знаходилась у приватній хаті місцевого жителя Монця Макаря. Його сім’ю односельчани ще називали Багнюками. Пізніше навчання велося у «Васильковій хаті». Це приміщення у центрі села, яке побудував заможний односельчанин Соловей Василь Антонович. За оренду йому щомісяця платили гроші. Вхід до школи знаходився зі сторони центральної дороги. Будинок був більший за попередній і ділився на дві половини: в одній жила вчителька, а в другій вчилися діти. Посеред класної кімнати була грубка. За словами Дмитрук Софії Трохимівни, першою вчителькою була Юзефа Кастролівна, полячка з міста Лодзі - гарна, незаміжня., з педагогічною освітою. Газета “Наше життя”, яка виходила в Холмі, у 1926 році писала, що «українська людність залишається цілком без школи. Мусимо ствердити гіркий факт, що на українських землях під Польщею, особливо на Волині, Поліссі, української школи немає, що в сільських школах не те, що вчитися, а й говорити українською мовою забороняється».
Діти вчилися читати, писати, малювати, співати, вивчали польську мову, арифметику, географію, історію, природознавство. Уроки тривали 3 години. Раз у тиждень, у середу, приходив священик, займався з учнями 2 години: вивчали молитви, заповіді Божі, а пізніше - Закон Божий. Користувалися таким приладдям як перо, металева ручка, чорнило (їх давали у школі). У третьому класі була стінна газета, замітки з якої вчителька заставляла вчити напам’ять. Заняття починали з молитви по-польськи. За хороше навчання і поведінку учні одержували безкоштовні квитки в ляльковий цирк. Діти з малозабезпечених сімей, сироти, напівсироти на день Святого Миколая одержували подарунки: одяг, цукерки, шкільне приладдя. За непослух, неналежну підготовку до уроків дітей били різками, ставили на гречку коліньми, залишали після уроків. На перерві учні між собою розмовляли українською мовою, за що вчителька наказувала в зошиті написати 5 рядків: “В школі треба розмовляти польською мовою”. На кожне зауваження потрібно було написати на 5 речень більше. За пропуски дітьми уроків у школі батьки змушені були платити 5 “грошів.” Вчителька гарно вишивала, штопала і вчила цьому дітей. Часто вона з учнями готувала вистави, концерти, на яких співали, читали вірші.. Любив виконувати кумедні ролі Вахарик Пилип Трохимович із сестрою Дмитрук Софією Трохимівною.
Розвиток освіти після встановлення радянської влади
Після утвердження в 1939 році в краї радянської влади було перебудовано і значно розширено систему освіти дітей і дорослого населення. За згадкою Гарбарчук Катерини Панасівни, 1939 року в селі була відкрита народна школа, завідувачем якої була Скаліцька Марія Йосипівна. Старенька бабця погано бачила, читала через лупу, діти часто виривали її з рук учительки. Дмитрук Павло Оксентійович і Соловей Пімін Герасимович вчили дітей читати, писати. У закладі навчалося 32 учні. Навчання почали вести українською мовою. Підручників не було, вчилися з колишніх російських книжок, старенького «Кобзаря». Зошитів не було, тому користувалися будь – яким підручним папером.
Для ліквідації неписьменності серед населення в селі була заснована школа лікнепу. Вечорами люди збиралися в хаті Бащука Панаса Дементійовича на заняття, які проводила Сільчук Агафія Семенівна. Групи, по 10 чоловік у кожній, училися читати і писати. Грищук О. у газеті №5 / 41 за березень 1941 року писав, що навчили читати 43 чоловіки. За згадкою Баранова Володимира Калениковича, в 1941 році в школі працювали подружжя Новаківських: він – завідувачем школи, дружина - вчителькою.
У Камінь-Каширському краєзнавчому музеї зберігається свідоцтво, видане Дмитруку Івану Даниловичу, що народився 1927 р., в тому, що він навчався в Підцир’ївській початковій школі, закінчив її повний курс і виявив при відмінній поведінці такі знання:
З української мови - відмінно
З російської мови-відмінно
З арифметики –відмінно
З природознавства-відмінно
З історії СРСР-відмінно
З малювання-відмінно
Зі співів-відмінно
З фізкультури-відмінно
30 травня 1941 рік Завідувач школи: Новаківський К.
Учитель: Новаківська
Воєнна віхола призвела до припинення діяльності школи. Фашистським окупантам не потрібен був освічений українець. За згадкою жительки села Шліхти Євдокії Григорівни, в приміщенні школи був військовий госпіталь.
Школа в повоєнні роки
28 жовтня 1944 року, після визволення району від фашистських окупантів, починається організація навчального процесу. Приміщення школи було відремонтоване при активній участі жителів села. Кожен намагався допомогти матеріалами. Проте вчителів украй не вистачало.
Випуск учнів 1944 року
У даний період продовжує працювати Скаліцка Марія Йосипівна, Сацик Ольга Олексіївна, Бігун Олександр. Зі слів Романовича П. І., в 1946 році працювали вчителі: Давидова Софія Дмитрівна (завідувач школи), яка незабаром була переведена на роботу в райком комсомолу, і Гороженюк Віра Петрівна, яка працювала до 1947 року. Вони мали педагогічну освіту і були прислані на роботу в наш район з інших областей. Короткий час працював вчителем Бігун Микола Васильович. У 1948 р. керівником шкільного колективу була Якуш Ірина Михайлівна. Вдова фронтовика залишилася із сином. Вона була направлена на роботу в наш район з Вінницької області. Разом з Якуш І. М. працювала Гульмахомедова Марія Кіндратівна, місцева жителька. Ірина Михайлівна разом з сином Олександром проживала у школі, яка була поділена на дві частини: в одній навчалися діти, в другій - проживала вчителька. Навчання проводилося у дві зміни. У класах навчалися діти різного віку. Класи були об’єднані в комплекти: 1-2 навчались зранку, 2-4 - в другу зміну.
Давидова Софія Дмитрівна – директор початкової школи. 1946 рік
Отоплювалася школа дровами, освітлювалася гасовим каганцем, який стояв на столі в учительки. Парти дерев’яні з довгими лавами для сидіння. На них сиділо по троє, четверо дітей. Зошитів не було, писали на різних клаптиках паперу, на газетах. Кожен учень носив із собою пляшечку з саморобним чорнилом (розчиняли фарбу, хто яку мав). Часто ці пляшечки перекидались і все було в плямах: і парти, і руки, і одяг. Пізніше привезла вчителька чорнильниці - невиливайки (“каламарики”). Ручки робили самі: до палички ниткою прив’язували металеве перо.
Один раз на тиждень був урок каліграфічного письма. На цей урок вчителька роздавала пера, які називались “рондо”. Ними виводили літери з відповідним нажимом. Книжок теж не вистачало. 4-5 підручників були у вчительки, їх вона давала по черзі додому дітям. Школярі збиралися по хатах і разом вчили вірші, правила з мови. Взимку діти іноді пропускали заняття в школі, бо не було взуття. Часто вчителька влаштовувала ранки, на яких учні читали вірші, співали пісні.
Ось один із віршів, який запам’ятався:
Ось і школа,
Ось і клас -
Він давно чекає нас.
І прийшли ми всі сюди,
щоб учитись і рости.
Учителька мала патефон з платівками. Деколи Ірина Михайлівна брала його на урок, накручувала ручкою - і лилась мелодія пісні. Для дітей це було справжнє диво. Вчителька ще займалася ліквідацією неписьменності серед дорослого населення. Часто Ірина Михайлівна доручала дітям навчати своїх батьків читати, писати і рахувати. Вчительку дуже любили діти. Вона користувалася авторитетом не тільки серед учнів, а й серед учителів, батьків, громадськості.
У державному архіві області є річний звіт райвно про стан народної освіти району за 1948-1949р., в якому констатується, що на кінець 1948-1949р.р. ми мали багато шкіл , які крім повного виконання закону про загальне обов’язкове навчання, мають й високий процент відвідування учнями школи за рік. До таких слід віднести Підцир’ївську початкову школу (зав. школи тов. Якуш І. М.), де відвідування учнями школи за рік становить 96,5 процентів. Добре поставлена робота по виготовленню саморобного наочного приладдя силами вчителів та учнів Підцир’ївської початкової школи (зав.тов. Якуш І. М.). Непогані зразки позакласної й позашкільної роботи має Підцир’ївська початкова школа (зав. Тов. Якуш І. М.) В результаті фронтального та тематичного обстеження роботи шкіл було виявлено ряд гарних зразків роботи шкіл та вчителів. Наприклад, Якуш І. М. повноцінно й доброякісно готується до уроків і проводить їх на належному ідейно-науковому рівні. Якуш Ірина Михайлівна, зав. школи і вчителька 1-4 кл., дала повну успішність учнів своїх класів з усіх предметів.
У 1952 році Якуш І. М. переведена в школу села Піщане і працювала тут до 1965 року.
Розвиток школи і освіти в 50-х роках
Велася боротьба з неписьменністю населення і в повоєнний час. У селі працювали культармійці: вчителька Гульмахомедова Марія Кіндратівна і жителька села Сільчук Агафія Семенівна, яка вміла читати і писати.
Гульмахомедова Марія Кіндратівна, вчителька початкових класів
Учасники художньої самодіяльності
У 1952 році в селі Підцир’я була відкрита семирічна школа, директором і вчителем історії було призначено Котюжана Леоніда Георгійовича, який до цього був інспектором райвно. Дружина, Котюжан Галина Григорівна, вчитель російської мови. Вони були направлені на роботу в наш район з м. Одеси. Яценко Марія Максимівна - біолог, з Миколаївської обл., Макарчук Петро Кіндратович - вчитель математики. Недовго вчителем фізкультури працював Сіжук Тимофій Давидович. Голод Галина Тихонівна, Маціюк Ірина Іллінічна, Чайківська Антоніна Олександрівна, Дерев’янко Ф. Ф. - вчителі початкових класів. Школа знаходилась у приватному приміщенні висланих на Сибір тодішніх так званих “куркулів” Дмитрука Панаса і Дмитрук Єлизавети Герасимівни, а також у найманій селянській хаті, де проживала і сім’я її власниці Соловей Пелагії Дмитрівни. Навчально-виховний процес у школі набирав стабільності. Вчителі творчо підходили до навчально-освітньої діяльності.
У маленькій комірчині була сільська бібліотека, якою завідував Траумов Сергій Іванович. У пристосованих приміщеннях сараю розмістили майстерню, завідувачем якої і вчителем фізкультури був Букало Олександр Ілліч. Біля школи впорядкували спортивну площадку, посадили фруктовий сад.
Котюжан Леонід Григорович віддав багато сил та енергії зміцненню матеріально-технічної бази школи. В 1956 році при активній підтримці місцевого господарства добудували три класні кімнати в головному корпусі школи, відкрили шкільний буфет, у якому можна було придбати шкільне приладдя, печиво і гарячий чай.
Педагогічний колектив 50-х років
З 1952 року вчителем англійської мови працював Теодорович Серафим Павлович. Через рік він став завідуючим навчальною частиною школи, а з 1962р. по 1963р. – директором Підцир’ївської восьмирічної школи.
Спогад учениці Дмитрук Люби Сергіївни
“Учителю ти мій! Як ми тебе любили, як слухали тебе в полоні юних мрій”, - такими щирими, до щему близькими словами хочеться повести розмову про талановитого освітянина–першопрохідця Теодоровича Серафима Павловича.
У моїй пам’яті зринає образ красивого, сивочолого, високого, з добрими, проникливими очима педагога. Його професійність, інтелігентність, тактовність, розум, вміння зрозуміти кожну душу вражало кожного з нас – учнів та вчителів далеких 50-х.
Він був учитель і людина з великої літери. Працюючи заступником директора і вчителем англійської мови, Серафим Павлович віддавався своїй благородній праці сповна. У нього не було власної сім’ї. І наша маленька, привітна сільська школа стала для нього домом, де він знаходив радість, затишок і розраду, а ми, діти-гороб’ята, були його жаданими дітьми. Наш учитель старався виховувати нас працелюбними, чесними, мудрими.
Він любив життя, квіти, книги. Домашня бібліотека нараховувала п’ять тисяч примірників книг. Це твори класиків світової літератури, методичні, науково-пізнавальні посібники. Часто пропонував книги своїм учням та колегам.
Його уроки… З якою доброю посмішкою, з яким натхненням завжди заходив до класу. Він навчав нас так завзято, як міг тільки він один. Назавжди запали в душу зустрічі, хвилини спілкування з Серафимом Павловичем. Він розкривав нам цей широкий, непізнаний світ з його радістю, болями і щедротами. Завжди підтягнутий, акуратний, доволі стриманий, випромінював тепло і захоплення предметом, який викладав. Вважав, що вчитель повинен вчитися все життя. Серафим Павлович вільно володів англійською мовою, знав німецьку, польську, французьку, російську і багато працював над підвищенням свого фахового рівня. Запам’яталися календарі, які він виготовив для кожного класу з англійської мови. Його досвід друкували на сторінках методичних журналів. Це був справжній учитель.
Серафим Павлович завше перебував у вирі шкільного життя. Пригадується, як ним була поставлена вистава лялькового театру “Ріпка”. Вона проходила в одному з класів, що слугував за концертний зал. Як нам малюкам було цікаво! Адже в ті часи не було нормальної школи, тим паче клубу чи кінотеатру. А що говорити про телевізор? З того часу проминуло більше 50 років. Але враження лишилися на все життя.
Серафим Павлович користувався авторитетом серед простих трудівників-односельців, учнів, батьків, колег по роботі.
Свій життєвий досвід, своє бачення світу він хотів лишити нащадкам. Але життя раптово обірвалося, і задумане не здійснилося. Пам’ятаю той холодний зимовий ранок. А зима в 1963 році була сніжна. Ми почули страшну звістку – пішов з життя директор Підцир’ївської восьмирічної школи (я вже навчалася в 9 класі Камінь-Каширської середньої школи).
...Пройшло багато років, змінилося кілька поколінь. Ми , його учні, стали дідусями і бабусями, але пам’ять ніколи не зітре образ такої чудової людини. І в тому, що я стала педагогом, велика заслуга Серафима Павловича. Його справи і самовідданість житимуть вічно в наших душах, його щира усмішка завжди буде нагадувати про роль людини на землі-творити добро і допомагати іншим. Коли буваєш на могилі великого вчителя, завжди чуєш слова: “Тут поховано великий скарб і велике серце”.
Учениця Дмитрук (Бондаренко) Любов Сергіївна, випускниця Підцир’ївської восьмирічної школи 1962 року.
З 1952 року по 1979 рік працювала вчителем історії Вікторенко (Білоцерківська) Євгенія Василівна, учасник партизанського руху в роки Великої Вітчизняної війни, за що мала багато державних нагород. Разом з учасниками історичного гуртка вела плідну пошукову роботу, вивчали історію села. Ці матеріали оформляли на стендах, в альбомах. Євгенія Василівна вміла гарно вишивати і вчила цьому дітей. До батьківських зборів організовувала виставки кращих дитячих вишивок.
Теодорович Серафим Павлович – директор школи (1962-1963,другий справа)
Білоцерківська Євгенія Василівна – вчитель історії (перша зліва)
18 червня 1955 року був перший випуск Підцир’ївської семирічної школи. Свідоцтво про освіту отримали 22 випускники. Всього в школі на той час навчалося 83 учні. Похвальною грамотою були нагороджені Букало (Соловей) Марія Потапівна, яка пізніше першою із сельчан здобула середньо-спеціальну медичну освіту, і Павлов Анатолій.
До речі, першою у Підцир’ї вищу медичну освіту здобула Коляда Галина Антонівна, а педагогічну – Дмитрук Мусій Леонтійович, який у 1952 р. закінчив Камінь-Каширське педучилище.
Такою була школа у 50- х роках
Котюжан Леонід Григорович – директор школи (50-ті роки, перший ряд, третій зліва)
Усенко Ніна Миколаївна
У 1958 році Котюжан Л. Г. був переведений на роботу головним редактором газети “Ленінським шляхом”, а вчительський колектив школи очолила Усенко Ніна Миколаївна.
В наш район на роботу молоде подружжя Усенків приїхало з Латвії. Працювали до цього в школі с. Клітицьк, пізніше в с. Залісся. В нашій школі з 1958 р. по 1962р. Ніна Миколаївна- директор школи і вчитель російської мови і літератури, чоловік, Микита Володимирович, вчитель історії. У зв’язку з тим, що Усенко Н. М. була призначена завідуючою районним відділом освіти в Любешові, 1962 році колектив школи очолив Теодорович Серафим Павлович, який вніс свіжу хвилю в роботу педагогічного колективу. В цьому ж році був перший випуск восьмирічної школи. З Похвальними грамотами закінчили випускники Нестерук Володимир, Гарбарчук Віра, Карпік Ольга. В школі всього навчалося приблизно 160 учнів.
Зовсім мало часу директором школи довелося бути прекрасній людині Серафиму Павловичу.
Спогад колеги.
У серпні 1963 року мене призначили завучем Підцир’ївської восьмирічної школи. Директором і вчителем німецької мови в цей час був Теодорович Серафим Павлович. На перший погляд, як мені здалося, це була замкнута, сувора людина. Та коли познайомилися з ним ближче, виявилося зовсім інше. І я рада була, що зустріла такого колегу і наставника.
Серафим Павлович був дуже вихований, добрий, розумний, інтелігентний і ерудований. З ним можна було поговорити на різні теми. Не було питань, на які він не зміг би дати відповідь. Колектив любив його , довіряв - і він довіряв колективу. Відвідуючи уроки, всебічно аналізував їх, не принижував учителя, а, навпаки, допомагав йому рости, давав поради, підтримував. Тому не дивно, що на той час було багато хороших педагогів: Яценко Марія Максимівна, Макарчук Петро Кіндратович – вчитель математики, Гембік Марія Сергіївна та багато інших.
Я біля нього навчалася як педагог. Шкода, що так рано він пішов із життя. Адже мало хто знав, які задуми були у нього. Серафим Павлович написав роман, який відіслав для перевірки одному із сибірських письменників. Чекав рукопис, щоб видати його. Та після смерті автора доля твору невідома. Була у нього чудова бібліотека, декілька примірників з неї подарував і мені. Тільки добре слово про нього скажуть люди старшого покоління, ті, кого він навчав, з ким працював.Заступник директора школи Леснік Любов Макарівна.
Леснік Любов Макарівна –
директор школи (60-ті роки)
Наступником Теодоровича С. П. стала Леснік Любов Макарівна. Це була енергійна людина, що доклала багато зусиль для розвитку освіти в селі. Регулярно проводилися батьківські збори, на яких розглядалися різноманітні питання навчання та виховання. Під керівництвом цієї жінки педагогічний колектив з допомогою місцевого господарства робить якісний ремонт приміщень школи, багато уваги приділяє її естетичному оздобленню. У цей період відкривається шкільна бібліотека. Першим бібліотекарем була Колб Тамара Гнатівна. Пізніше Гунчик Ганна Миколаївна, Леонович Світлана Василівна і Козік Ніна Олександрівна, яка працює в школі по даний час.
У школі була створена і непогано працювала піонерська організація ім. Олександра Покришкіна, при ній - жовтенятські групи. Кожен клас – піонерський загін, куди входили всі учні класу, крім тих, чиї батьки належали до окремих релігійних конфесій. Піонервожатими працювали в певні роки Пронцевич Ольга Йосипівна, Скаліцка Ірина Валентинівна, Капітула Тетяна Василівна, Федчик Тетяна Семенівна, Бащук Віра Петрівна, (пізніше – вчитель математики), Федорук Тетяна Іванівна,Колб Тамара Гнатівна, Раковець Жанна Павлівна, Ковальчук Валентина Микитівна, Смаль Віра Петрівна, Шахно Ольга Митрофанівна, (пізніше- вихователь групи продовженого дня, вчитель початкових класів), Леонович (Бігун) Світлана Василівна. Піонерська організація мала вагомий вплив на виховання школярів, цікаво організовувала дозвілля її членів.
На параді - жовтенята
Піонери часто готували концерти, з якими виступали в “червоному куточку” на фермі радгоспу. Часто допомагали працівникам радгоспу збирати врожай.
Виступ на фермі радгоспу в «червоному куточку»
В 1965 році директор школи Леснік Л. М. передала керівництво колективом Солов’ю Івану Петровичу, який на посаді директора перебував до 1967 року. З 1966 року діти були охоплені гарячим харчуванням. Гарячі страви готували і привозили з їдальні, яка працювала при райсільгосптехніці. Випускники шкіл і досі згадують смачні обіди, якими пригощала їх кухар Шліхта Євдокія Григорівна. Це була чесна, порядна працьовита людина. Вміла навести порядок в їдальні. Діти, педагоги школи шанували і поважали цю скромну жінку.
Гончарова Марія Оксентіївна (1967-1971рр.)(5-та зліва)
З 1967 по 1971 роки колектив школи очолювала Гончарова Марія Оксентіївна. На роботу вона прибула з чоловіком, який був направлений в органи внутрішніх справ м. Каменя-Каширського з Костополя. Марія Оксентіївна викладала біологію і хімію. Її учні здобували призові місця на районних і обласних олімпіадах. Вчителька прищеплювала дітям любов до природи. Шкільне подвір’я прикрашали дбайливо впорядковані клумби. У цей час в школі навчалося 175 учнів.
1 вересня 1971 року заступником директора школи призначено Божко Марію Іванівну. Ось її спогади:
- В цій школі мене вразило все: її маленькі класи, де діти впритул сиділи біля класної дошки, і вузенький коридор, і маленька вчительська кімната, а ще менший кабінет директора школи, і старенькі парти ще старого-старого “покрою”, і низенька стеля.
Проте, відпрацювавши в ній багато років, вона стала мені затишною, теплою, другою домівкою, бо доводилось перебувати в ній від ранку до самого вечора, адже навчання велось у дві зміни. А для молодших класів було інше приміщення, далекувато від головного корпусу.
Мені довелося працювати на цій посаді, коли директорами школи були Федчик Ф.В., Розумний Ф. Ю., Бігун І.О., Мельницький Ф. І.
- Педагогічний колектив у тій старенькій школі був дуже хороший, згуртований, дружній, працьовитий. Я маю повне право говорити так тому, що вчителі забезпечували учнів глибокими і міцними знаннями, добре налагоджувалися стосунки з батьками.
Ось що розповідає про Божко Марію Іванівну її колега Глухманюк Ірина Романівна:
- Працюючи на цій посаді, вона основну увагу приділила пошуку нових технологій у праці кожного вчителя, вивченню досвіду колег і, звичайно ж, створенню своєї системи роботи.
Колеги високо цінували заступника директора за професіоналізм, цілеспрямованість, високу культуру, працелюбність і справедливість.
Божко Марія Іванівна - заступник
директора школи (1971- 1994 рр.)
Багато зробила Марія Іванівна для підготовки вчительських кадрів, створювала належні умови для їх фахового і методичного зростання. Вона підтримувала творчо працюючих педагогів, заохочувала їхню громадську активність. У школі діяли різні форми фахового вдосконалення. Часто Марія Іванівна запрошувала вчителів до себе на уроки. У практику її роботи ввійшли так звані тематичні уроки з мови, для яких старанно добирався спеціальний дидактичний матеріал.
Кожен урок Божко М. І. відзначався різноманітністю вправ, один вид роботи змінювався іншим і викликав інтерес в учнів. На її заняттях діти були справді щасливі, бо відчували насолоду від спілкування з таким педагогом.
23 роки працювала Марія Іванівна Божко заступником директора. Змінювались директори, приходили і відходили вчителі, і кожен з них виніс частинку її джерела невтомності і новаторства, тактовності і щирості у стосунках з людьми, вмінням перейматися проблемами інших.
Вдячні їй за це вчителі і колишні учні.
Багаторічна праця оцінена багатьма грамотами районного відділу освіти та обласного управління освіти, а також Грамотою Міністерства освіти.”
Педагогічний колектив школи 70-х років
У 70-х роках учителями молодших класів проацювали Чайківська Анастасія Михайлівна, Голод Галина Тихонівна, Пронцевич Ольга Йосипівна; в старших класах – Білоцерківська Євгенія Василівна – вчитель історії, Климук Олена Леонідівна – вчитель російської мови і літератури, Бащук Надія Захарівна – вчитель фізкультури, географії, Дмитрук Мусій Леонтійович – вчитель трудового навчання і образотворчого мистецтва, Дмитрук Парасковія Лукашівна – вчитель української мови і літератури, Балик Євген Олександрович – вчитель фізики, математики, Глухманюк Ірина Романівна і Гунчик Ганна Миколаївна – вчителі молодших класів і вихователі групи продовженого дня,
Дмитрук Любов Сергіївна –
вчитель англійської мови
Нестерчук Раїса Анатолівна –
вчитель математики
Дмитрук Любов Сергіївна – вчитель англійської мови і музики, Нестерчук Раїса Анатоліївна – вчитель математики, Яценко Марія Максимівна – вчитель біології і хімії.
Творчий, мислячий педагог, який досконало знає свій предмет, володіє методикою організації навчально-виховного процесу, обізнаний її з новинами психолого педагогічної науки – сприяв згуртованості педагогічного колективу.
Марія Максимівна працювала в нашій школі з 1954 по 1977 р.р. Вона приїхала до нас з Миколаївської обл.
Дмитрук (Бондаренко) Любов Сергіївна, колишня учениця.
Спогад учениці
З висоти сьогоднішніх літ переді мною зринає образ вчительки хімії та біології, класного керівника Марії Максимівни. Це була досить інтелігентна, освічена, вихована жінка, врівноважена, строга, вимоглива. Її не можна було не поважати, не слухати. Завжди охайна, гарно вдягнена, привітна, з якоюсь хитринкою в очах. Ми захоплювалися її знаннями про навколишній світ, жагою до читання. Виділялася серед інших тонким розумом, вмінням знайти до кожного ту особливу стежину, що відкриває душу дитини.
Наша Марія Максимівна була великий природолюб. Під її керівництвом майстрували шпаківні, садили квіти і дерева біля школи, цікаво і змістовно працювали на пришкільних ділянках. Слід підкреслити високу відповідальність вчительки за доручену справу. Назавжди запам’яталися наші ділянки: грядочки рівненькі, чисті доріжки, таблички з написами теми досліду і прізвищами учнів, що ведуть дослідження. У кожного був зошит, де велися фенологічні спостереження.
А шкільна кролеферма! Скільки потрібно було сили, енергії, щоб залучати дітей до цієї роботи. Марія Максимівна вчила нас доглядати, годувати звірят, а значить – любити все живе. Чимало дітей із захопленням працювали на фермі. Надійним помічником їй у цій справі був Козюра Василь.
Марія Максимівна – людина, яка віддала роботі всю свою душу. Вона навчила нас працювати, любити життя, людей, природу. Невблаганна хвороба і смерть забрали її у віці 53 років. Коли ми проводжали нашу Вчительку в останню путь, був квітучий теплий травень 1977 року. Здавалось, що не тільки учні, батьки, односельці, але й природа оплакували таку прекрасну, самовіддану людину.
Глухманюк Ірина Романівна –
вчитель початкових класів
На початку 60 років у школі почала діяти група продовженого дня 5-6 класів. По-належному вона запрацювала тоді, коли стала її організатором молода на той час вчителька Глухманюк Ірина Романівна. Вона 32 роки (1967-1999) віддала роботі в цій школі. Сама народилась у цьому селі, закінчила в 1950 році Підцир’ївську початкову школу ( так вона тоді називалася) , потім здобувала знання в Камінь-Каширській міській школі. Заочно закінчила Рівненський педінститут і здобула фах учителя молодших класів.
Діти залюбки відвідували заняття в групі продовженого дня, бо вчителька дбала не лише про виконання ними домашніх завдань, але й організовувала цікавий відпочинок: вчила їх співу, малюванню, художньому читанню, організовувала змагання, виступи перед батьками.
Пізніше Ірина Романівна - вчитель молодших класів. Тут вона проявила себе здібним, сумлінним, творчим педагогом. Її уроки були цікаво організовані, насичені ілюстративним матеріалом з використанням ігрових моментів. Домагалась від своїх вихованців високих навичок читання, глибоких знань. Довгий час працювала головою профспілкового комітету школи, вникала в усі ділянки роботи педагогічного колективу.
За сумлінну, плідну працю була нагороджена грамотами районного та обласного відділів народної освіти. При атестації присвоєно звання вчителя вищої категорії, “Старший учитель”. Заслужила велику шану і любов від колег, своїх вихованців та односельців.
На належному рівні була поставлена у школі спортивно-масова робота. Її організаторами були Бащук Надія Захарівна, пізніше – Чирук Микола Іванович.
Надія Захарівна була надзвичайно дисциплінованим, сумлінним педагогом. Її вихованці майже завжди на районних спортивних змаганнях виборювали призові місця, за що вчительку нагороджували грамотами районного та обласного відділу народної освіти, комітетами по спорту. Це була всіма шанована людина.
Заслуженою повагою і любов’ю серед учнів користувалася вчителька української мови і літератури Дмитрук Парасковія Лукашівна, яка з 1965 по 1988 роки працювала у цій школі.Добре володіла методикою викладання свого предмета, виготовляла багато ілюстративного матеріалу. Була однією з перших, хто створив навчальний клас – кабінет української мови і літератури. Вміло організовувала дитячий колектив.
Районний огляд художньої самодіяльності
Добре була налагоджена художня самодіяльність у школі. Цю роботу очолила вчитель англійської мови і музики Дмитрук Любов Сергіївна. Систематично діяв хоровий гурток, учасники якого виступали на районних оглядах художньої самодіяльності, неодноразово показували свою майстерність перед працівниками радгоспу, батьками. Любов Сергіївна була першою, хто розвивав талант учня школи Козіка Валентина Петровича, нині відомого співака-соліста районного і обласного рівня. Це талановитий педагог, майстер в проведенні позакласних заходів, хороший колега і старший товариш учнів.
Федчик Федір Васильович –
директор школи (1971-1975 рр.)
Федчик Федір Васильович працював директором школи з 1971 року по 1975. Це молодий, знаючий свою справу директор школи, хороша, скромна людина. Спеціаліст високого класу, досконало володів методикою викладання математики.
Федір Васильович був принциповим у вирішенні всіх питань роботи школи. Давав ретельний аналіз кожного відвіданого уроку. Сприяв глибокому обговоренню питань, винесених на педагогічні та виробничі наради.
З теплотою і повагою згадують його колеги, колишні учні.
У 1975 році директором школи був призначений Розумний Феодосій Юхимович.
Це була надзвичайно цікава, високоосвічена, ерудована людина, педагог з великої букви. Глибоко знав свій предмет та досконало володів методикою його викладання.
Директор з великим досвідом роботи вмів дати глибокий аналіз праці вчителя з будь-якого фаху, допомогти вказівками і порадами. Надзвичайно ретельно готував і проводив педагогічні ради, загальношкільні батьківські збори, грамотно оформлювались накази по школі. Любив дітей, умів по-батьківськи з ними розмовляти.
Багато приділяв уваги згуртуванню педагогічного колективу, дбав про підвищення майстерності кожного вчителя, про глибину знань учнів. А тому на районних вчительських конференціях Підцир’ївську школу називали в числі тих, учні якої мали міцні і глибокі знання. При ньому значно зміцнилась матеріальна база школи: приміщення було обкладене цеглою, обладнані окремі навчальні кабінети.
Розумний Феодосій Юхимович –
директор школи (1975-1981 рр.)
На високому рівні проводилися з учителями політзаняття. Феодосій Юхимович умів цікаво розповідати про міжнародні події. Читав лекції серед працівників радгоспу “Камінь-Каширський”, робітників ДОЗу, комбікормового заводу та інших підприємств.
Це була життєрадісна, багата на різні витівки людина. З ним завжди було весело і цікаво.
Розумний Феодосій Юхимович користувався великим авторитетом серед колег, учнів, громадськості міста і села.
Бігун Іван Олександрович –
директор школи (1981 – 1993 рр.)
З 1981 року по 1993 директором школи працював Бігун Іван Олександрович. Дитинство і шкільні роки його пройшли в рідному селі Підцир’я. Закінчивши Луцький педагогічний інститут, одержав фах вчителя історії. За період його роботи на посаді директора значно зміцнилася матеріальна база школи: класи наповнились новими меблями, було добудовано ще одне приміщення.
Особливу увагу приділяв створенню навчальних кабінетів, класів-кабінетів, оформленню стендів.
Домігся належної дисципліни як в самому педколективі, так і серед учнів. Скрізь любив чистоту і порядок. Завдяки злагодженій роботі дирекції школи та всього педагогічного колективу під час атестації педпрацівників п’ятьом вчителям було присвоєно звання вчителя вищої категорії.
Дбав про те, щоб учні школи мали міцні знання, а тому багато школярів ставали переможцями районних та обласних шкільних олімпіад. У школі на той час нараховувалося 147 учнів.
Іван Олександрович працював пропагандистом, вів політзаняття з членами КПРС при радгоспі “Камінь-Каширський”.
Біля цієї невеличкої школи завжди було красиво і затишно. На клумбах весною і влітку пломеніли різними кольорами квіти. Наведений порядок на шкільних навчально-дослідних ділянках завдяки праці на них школярів, якими сумлінно керувала вчитель біології, хімії та трудового навчання Бігун Валентина Семенівна.
Вона давала глибокі та міцні знання учням з біології, хімії, а тому її вихованці неодноразово були переможцями районних і обласних олімпіад з біології. Валентина Семенівна – вчитель вищої категорії.
Мельницький Федір Іванович –
директор школи з 1993 року по даний час
В 1993 році педагогічний колектив очолив Мельницький Федір Іванович. Це енергійний, серйозний, умілий керівник, чудовий оратор. На його долю випало будівництво та відкриття нової школи в селі Підцир’я. Вона стала його дітищем, справою його життя.
При ньому школа стала місцем, куди приїжджають черпати педагогічний досвід як вчителі, так і керівники інших шкіл району, області.
Мельницький Ф. І. вимогливий, домагається від кожного вчителя ефективної праці, зразком якої є він сам. Майстерно проводить уроки географії, вміє зацікавити школярів своїми розповідями.
На початку 90-х років колектив поповнився новими кадрами. Це вчителі української та зарубіжної мови і літератури Соловей Л. Ф., Вахарик Н. М., Нинюк Н. В., Нестерук Н.П., Чирук Г. І., вчитель трудового навчання Соловей В. П., фізкультури Чирук М. І., Кадіра О. Л. А також вчителі початкових класів Остовська Н. М., Островчук М.І., Хаймик С.В., Соловей М. В.
Історія школи була б неповною, якщо не згадати людей, які дбали про порядок, чистоту і затишок, несли тепло в усі куточки школи. Сумлінно відпрацювали в них технічні працівники Дмитрук Марія Семенівна, Дмитрук Марія Федорівна, Дмитрук Катерина Марківна, а також Гембік Іван Омелянович, Соловей Трохим Йосипович.
Ранок першого вересня 1998 року видався надзвичайно привітним. Напевне, з часу свого заснування древній Камінь-Каширський такого не пам’ятав. Саме в цей день у селах Підцир’я та Раків-Ліс відкриваються новозбудовані школи. А радість підцирців приїхали розділити Міністр із надзвичайних ситуацій Валерій Кальченко, голова ОДА Борис Клімчук.
Посміхалися того вересневого дня всі: першокласники - вони вперше стояли на урочистій лінійці, десятикласники – вони у майбутньому стануть першими випускниками школи, будівельники, вчителі, батьки учнів, запрошені гості і, звичайно, шановані представники з Києва, Луцька, місцеві керівники.
Урочиста хвилина. Під звуки духового оркестру Міністр із надзвичайних ситуацій Валерій Кальченко разом з головою облдержадміністрації Борисом Клімчуком перерізують стрічку.
Виконавець робіт Шворак І. Л. вручає директору символічний ключ від приміщення на 480 учнівських місць з актовим залом, їдальнею, спортзалом, теплицею, зовнішніми спортивними спорудами, комп’ютерним класом.
Голова районної ради Чечотка Р. Д., голова райдержадміністрації Кухтей Р. А. вручають подарунки. Величності урочистості додало освячення новобудови. Його очолив благочинний Камінь - Каширського та Любешівського районів, настоятель Свято-Іллінського храму міста протоієрей Феодосій Іванович Кристецький. Він поблагословив усіх іконою Матері Божої, побажавши присутнім її заступництва на многії літа. «В добру путь!»- звучать урочисто побажання, «Многії літа»- співає церковний хор.
Перший випуск 2000-го року
Летять у безвість роки. Вже котрий раз першого вересня переступають поріг школи першокласники. В один із цьогорічних червневих днів закружляють у прощальному вальсі учні десятого випуску нової школи. А вперше атестати про повну загальну середню освіту було вручено 32 учням, вісьмом із них – золоті і срібні медалі.
На поріг учорашньої новобудови ступив перший десятирічний ювілей… Закінчили школу 165 учнів, більше 20 із золотими і срібними медалями. Продовжили навчання у вузах, технікумах і училищах 134 випускники.
Із хвилюванням слухають учні школи свого товариша, дворазового чемпіона параолімпійських ігор в Афінах (2004р.) та Пекіні (2008р.), члена збірної України з футболу Шевчика Анатолія. Горять очі в майбутніх чемпіонів, коли вони приміряють паралімпійську медаль. Підкорюють олімпійські вершини учасники районного та обласного етапів Всеукраїнських учнівських олімпіад з базових дисциплін. Їх у школі приблизно 20.
Затаїли подих майбутні журналісти – слухають поезію випускників школи Віталія Нестерука, Людмили Чирук, переможця 3-го етапу всеукраїнського конкурсу серед учнів шкіл на кращий літературний твір «Вірю в майбутнє твоє, Україно!» Соловей Іванни. Благо, є на кого рівнятися, є з кого брати приклад. І особливо цікаво мандрувати шкільними стежками, коли поряд такі досвідчені наставники –Нинюк Н.В., Вахарик Н.М., подружжя Людмили Федорівни і Володимира Пилиповича Солов’їв, Галини Іванівни і Миколи Івановича Чируків, Дмимтрук Л. С., Нестерчук Р.А., Шворак А.О., Литвин В.І., Карпука В.Л., Островчук М.І., Шахно О.М., Козік Н.О.Вони віддають себе дітям, вони плекають майбутнє твоє, Україно.
